Анна Бурла – продюсерка, наставниця та експертка з Human Design, яка вже вісім років працює з людьми на глибинному рівні. У її полі – підприємниці, психологи, коучі, експертки, які створюють власні продукти, запускають програми, масштабують проєкти й водночас шукають не тільки фінансове зростання, а й внутрішню опору. Анна поєднує знання Human Design із маркетингом та продюсуванням, допомагає вибудувати не чергову «схему успіху», а такий формат реалізації, який відповідає природі людини та її справжнім ресурсам. У центрі її підходу – служіння як висока форма реалізації: через присутність, приклад і чесний діалог із клієнтом. Вона не пропонує швидких квантових стрибків, які виснажують, а будує довготривалу роботу, де людина вчиться спертися на власний внутрішній авторитет, розуміти свій ритм, цикл року й той масштаб, який їй дійсно підходить.
Анно, ваш образ – це поєднання м’якості, раціональності та відчуття внутрішньої стійкості, а ваш бренд побудований на глибокому самоусвідомленні. Які події або трансформації сформували у вас цей стиль?
Я довго йшла до відчуття себе цілісною людиною, яка може опиратися на себе і при цьому служити іншим, не знецінюючи себе. Колись я теж жила за старими парадигмами – бути зручною, слухняною, відповідати очікуванням, і це постійно віддаляло мене від себе справжньої. Перелом стався тоді, коли я почала працювати з власними трансформаціями, знімати з себе нав’язані ролі й чесно дивитися на те, чим я живу. Я виросла в середовищі, де дітей вчили бути зручними, приглушувати свою унікальність, тому перші кроки були про відмову від цієї зручності. Human Design став тим інструментом, який допоміг побачити мою внутрішню структуру і зрозуміти, як саме я приймаю рішення, де зраджую собі й чому потім боляче. Спочатку я проживала дизайн на собі. З часом внутрішня опора перестала бути красивим словом і стала тілесним відчуттям :я відчуваю, де мені «так», а де «ні», і вчилася довіряти цьому навіть тоді, коли зовнішній світ каже протилежне. Я побачила, що можу бути м’якою й одночасно сильною, турботливою й при цьому структурною, уважною до інших, не втрачаючи власних меж.
Якщо подивитися на ваш шлях від першого кроку до сьогодні: яку версію себе ви б обійняли? За що б подякували їй, а що порадили б зробити інакше.
Я б обійняла ту свою версію, яка довго намагалася бути «правильною» для інших і все одно шукала себе, навіть не маючи для цього інструментів. Подякувала б їй за сміливість сумніватися в очевидному, за цікавість до всього «незручного» – духовності, містики, нетипових шляхів розвитку. Порадили б мені з минулого менше доводити свою цінність через досягнення і більше слухати тіло, бо воно завжди першим показує, де я зраджую себе. І додала б, що кожен етап, навіть найболючіший, все одно веде до того місця, де я є зараз – з іншою глибиною, ніжністю до себе й повагою до свого шляху.
Анно, Human Design часто плутають з модою чи трендом. А як ви пояснюєте суть цього інструменту людям, які ще не знайомі з ним?
Для мене Human Design – це антисистема, яка не ставить на людині ярлики, а навпаки знімає їх. Він не каже: «Ти маєш бути такою», а дуже делікатно показує, де ви живете не своїм життям, де підлаштовуєтесь під очікування й втрачаєте себе. Його справжня сила – у поверненні до внутрішнього авторитету, до того способу прийняття рішень, який природний саме для вас, а не для сусіда чи популярного експерта (посміхається). Найбільше непорозуміння виникає тоді, коли дизайн сприймають як чергову «магічну відповідь» або як жорсткий сценарій, що нібито програмує майбутнє. Насправді це про експеримент: спробувати пожити за своїми налаштуваннями, спостерігати, як змінюється стан і результати.
Цікаво, а що найважливіше має зрозуміти людина про свій HD, перш ніж будувати бренд, проєкт чи бізнес?
Передусім важливо зрозуміти свій спосіб прийняття рішень і власний енергетичний ритм – скільки контактів, запусків, людей ви реально можете пропускати через себе без вигоряння. Дизайн дуже чітко показує, чи ви створені для великих мас, чи для камерних груп, для постійних марафонів, чи глибокої індивідуальної роботи. Якщо цього не врахувати, можна побудувати красивий бренд, який буде постійно забирати у вас життя й здоров’я. Також важливо розуміти «цикл року»: бувають періоди для масштабування, а є роки, коли чесніше до себе – вчитися, відновлюватися, змінювати внутрішню структуру, а не гнатися за ростом. Коли бренд будується в тілі, а не лише в голові, він стає продовженням людини, а не маскою, яку вона носить до першого серйозного кризового моменту.
Анно, ваші учні запускають продукти, піднімають чеки, масштабуються! Що для вас означає бути наставницею на такому рівні?
Для мене наставництво – це завжди про довгу, глибоку дорогу поруч, а не про разову «чарівну таблетку». Я бачу свою роль у тому, щоб допомогти людині спочатку повернутися до себе, до своєї опори, а вже потім будувати стратегії, продукти, фінансові цілі. На рівні процесу це дисципліна, ритм, чесні розмови про ресурси, про роки, коли краще масштабуватися, а коли – зупинитися і добрати навички. Я не просто даю інформацію і відпускаю, ми разом проживаємо зміни, розбираємо, чому певні рішення виснажують, а інші, навпаки, додають сил. Бути наставницею на такому рівні – означає не прив’язувати людину до себе, а зробити все, щоб після нашої спільної роботи вона спиралася на себе і могла рухатися далі без постійної опори на «зовнішній авторитет».
Коли до вас приходить людина, що ви в першу чергу зчитуєте: енергію, потенціал, незакриті травми чи щось інше?
У першу чергу я дивлюся на людину цілісно – на її енергію, стан, запит і те, як вона говорить про себе та своє життя. Потім підключаю інструмент – її бодиграф, налаштування, спосіб прийняття рішень, потенціали і вразливі місця, бо це допомагає побачити, де зараз немає опори. Дуже часто за запитом «про бізнес» стоїть втрата смаку до життя, непрожиті травми, розчарування в собі, і тоді ми спочатку працюємо з цим, а не з контент-планом. Я уважно стежу, як людина сприймає інформацію, що відгукується, де тіло реагує опором, а де – полегшенням. І вже з цієї точки ми вибудовуємо маршрут: комусь потрібен акцент на структурі й реалізації, а комусь – на відновленні, дозволі жити і відчувати, перш ніж виходити до людей.
Наставництво іноді стає дзеркалом для самої наставниці. Які відкриття про себе ви зробили завдяки своїм ученицям?
Мабуть, головне відкриття в тому, що кожна людина, яка приходить до мене, певною мірою показує мені мій власний шлях – тільки в іншій конфігурації. В їхніх історіях я впізнаю свої страхи, сумніви, переломні моменти й бачу, як далеко вже пройшла сама. Учениці постійно нагадують мені, що не буває «ідеальних» експертів – є ті, хто готовий чесно дивитися на себе й не ховатися за красивими картинками успіху. Через них я ще глибше відчула, наскільки важливо залишатися вірною своєму дизайну, ритму, своєму масштабу; і тоді поряд з тобою збираються дуже свідомі, неконфліктні, глибокі люди. Це велика привілея – бачити, як вони трансформуються, і одночасно дозволяти собі продовжувати власний шлях, не застигаючи в ролі «тієї, що все знає».
