Анна Вакулич – одна з найсильніших українських експерток у сфері перукарського мистецтва та колористики, жінка, чиє ім’я десятиліттями асоціюється з професійністю, дисципліною та високими стандартами індустрії. Її історія – приклад того, як майстер може вирости у тренера, тренер у лідера, а лідер – у людину, що формує цілий ринок. Анна була регіональним тренером «Matrix» у складі L’Oréal Україна, а згодом однією з ключових освітніх фігур бренду. Саме в цей період сформувався її унікальний почерк: здатність не просто фарбувати, а вчити бачити колір, пояснювати складні хімічні та фiзичні процеси так, що вони ставали доступними кожному майстру. Пізніше Анна приєдналася до італійського бренду «Vitality’s», отримавши статус національного тренера, вже другого глобального бренду у своїй кар’єрі. Сьогодні, після переїзду до США, Анна продовжує свій шлях уже на міжнародному рівні: працює у салоні арт-партнера L’Oréal – Даніела Ролдена, проводить спільні семінари, представляє «Vitality’s» у США, привозить європейські стандарти в американську індустрію та розвиває професійне ком’юніті, якого тут так бракує. Її історія – це шлях жінки, яка пройшла всі етапи професії й щоразу обирала не зупинятися, а зростати. Шлях, у якому пристрасть до професії стала не роботою, а місією!
instagram.com/anna.vakulych.miami
Photography instagram.com/ksdenetto_photographer
Анно, ви працюєте та проживаєте у США. Як за час перебування у США трансформувалася ваша професійна кар’єра?
Якщо чесно, іноді мені здається, що я прожила дві різні кар’єри в одному житті (посміхається). В Україні в якийсь момент усе було дуже структуровано й зрозуміло: свій салон, команда, тренінги, постійні майстер-класи, статус регіонального тренера «Vitality’s ». Я бачила повну картину індустрії: від базових курсів до роботи з великими компаніями, від перших стрижок до системи освіти для майстрів по всій Україні. А потім – війна, переїзд, США. І відчуття, що тебе вирвали з контексту й кинули в абсолютно новий світ. Тут ніхто не знав, що я тримала повний салон із записом з 8:00 до 22:00, що піднімала бізнес із мінусів у стабільний плюс. У Штатах моя кар’єра… обнулилася на папері. Я приїхала з руками, з досвідом, з головою, набитою формулами, але без ліцензії, без місцевої історії, без «американського рядка» в резюме. І перший крок тут був на позицію асистента в салоні. Зі сторони це виглядає як падіння, а для мене це було перезавантаження. Я побачила американський ринок зсередини без рожевих окулярів. Зрозуміла, що при всіх технологіях, грошах і можливостях тут дуже бракує того, що ми вже давно вміємо робити в Україні: командної освіти, системного підходу, глибокої експертизи в догляді, розуміння того, що перукар – це не «той, хто стриже», а людина, яка управляє якістю волосся і впевненістю клієнта. І з часом усе знову почало ставати на свої місця. Я отримала ліцензію, потрапила в салон, який належить Даніелу Ролдену, тому самому, якого я колись бачила на сцені в Туреччині як недосяжну зірку. Сьогодні ми працюємо разом і часом стоїмо поруч на одному семінарі: він показує свою частину, я – свою. Паралельно я офіційно представляю Vitality’s у США, завожу сюди професійні продукти, будую освітню платформу, проводжу тренінги для американських майстрів. Тобто моя кар’єра трансформувалася з «українського експерта для українського ринку» в «міжнародного тренера, який привозить європейські стандарти в Америку». Фактично, я зробила той самий шлях, тільки в іншій країні. Різниця в тому, що тепер я дуже чітко знаю, хто я, що я вмію і навіщо я це роблю.
Цікаво, а чим відрізняється культура роботи у салонах США від тієї, що ви знали в Україні? Які основні відмінності у ставленні клієнтів до майстра, рівня сервісу, цінностей?
У наших реаліях салон дуже часто – це жива система. Є керівник, є команда, є внутрішні навчання, є філософія бренду, з яким працюєш. Ми збираємося на тренінги, розбираємо помилки, обговорюємо, як підвищувати середній чек, як працювати з сервісом. У США я побачила іншу картинку. Салон – це скоріше набір окремих майстрів під одним дахом, де кожен сам за себе. Немає відчуття «ми – команда, яка росте разом». Я не бачила жодного салону тут, де б була вибудувана система саме командної освіти: щоб керівник вкладався в розвиток людей, щоб були регулярні внутрішні тренінги не лише по фарбнику, а й по сервісу, комунікації, фінансовій грамотності майстра. Щодо клієнтів: американці дуже цінують комфорт і простоту. Вони не завжди готові слухати довгі пояснення, але дуже добре відчувають, коли майстер упевнений у собі й у своїх діях. Українські клієнтки більше звикли до діалогу, до історій, до того, що похід у салон – це маленький ритуал, майже терапія.
Анно, як ви вважаєте, що допомогло вам вибудувати репутацію й закріпитися на новому ринку?
Я дуже добре знала, з чим саме я приїхала, а саме з досвідом. В свій час, 20 років тому, я пройшла всі щаблі, я бачила часи, коли не було нічого: ні нормальних фарбників, ні кондиціонерів, ні стабільної електрики. У мене за плечима роки тренінгів, робота регіональним тренером великих брендів, зустрічі з майстрами, які по п’ять разів приходили на один і той самий базовий курс, бо знали, що кожного разу я дам їм нову «фішку», а не просто перечитаю слайди. Я знаю, як влаштована індустрія з двох сторін: як майстра й як тренера, який відповідає за продажі бренду після семінару. Тому в США я не намагалася «зробити вигляд, що я хтось». Я просто робила те, що вмію: працювала з клієнтом чесно, не впарювала, а консультувала; постійно вчилася новим правилам гри; дуже уважно дивилася на те, чого тут бракує і закривала ці прогалини. Коли ти показуєш американським майстрам, що на семінарі можна не просто відчитати презентацію, а справді розкласти продукт «по полицях», розповісти, що робити, якщо щось пішло не так, які нюанси виникають через два тижні після фарбування – вони це відчувають. Коли ти не боїшся говорити чесно й іноді різко – не всі тебе люблять, але всі запам’ятовують (посміхається).
А які інноваційні методи чи продукти ви вважаєте must-have для сучасного майстра, аби залишатися конкурентним на американському ринку?
Сучасний майстер має володіти не тільки технікою, а й інструментами аналізу. Must-have – це не одна чарівна баночка, а комплекс: по-перше, якісні професійні лінійки для шкіри голови й відновлення структури волосся. Те, що реально працює, а не просто гарно звучить у рекламі; по-друге, системне розуміння хімії й геометрії. Так, це звучить не так сексуально, як «авторський блискучий блонд», але стрижки – це чиста геометрія: кути, лінії, фігури в просторі. Фарбування – це хімія, геометрiя, психологiя кольору та дiсциплина. Якщо в школі в тебе було «два» з геометрії, то до ідеальних стрижок ти йтимеш значно довше. І тут дуже виручає грамотний тренер, який «перекладає» складні речі людською мовою; по-третє, навички комунікації й етичного продажу.
Я завжди кажу: не треба «впарювати». Треба вміти говорити з клієнтом так, щоб він відчував турботу, а не тиск. І це теж технологія, якій можна й треба вчитися. На моїх авторських семінарах ми, наприклад, навіть вчимося елементарним речам: коли потрібно говорити стоячи, а коли – присісти до рівня клієнта. Це змінює контакт радикально. Конкурентоспроможність майстра сьогодні – це не «один модний трюк», а поєднання глибоких знань, сучасних продуктів, сильної комунікації й правильного оточення.
А які головні відмінності ви бачите між українськими та американськими клієнтами у ставленні до волосся й догляду за собою?
Українські жінки, як на мене, більш «треновані» в сенсі салонної культури. Вони звикли, що майстер може бути наставником: порадити, відмовити від дурної ідеї, пояснити, чому саме зараз цей колір або ця техніка – не варіант. Якщо є довіра, то є й готовність інвестувати в якісний догляд. Американки більше орієнтовані на самостійні рішення. Вони читають, гуглять, порівнюють, замовляють онлайн. Дуже часто приходять вже з готовим списком: «Я бачила в Instagram оце, от так хочу». І тут завдання майстра: знайти баланс між їхньою картинкою з соцмереж і реальністю їхнього волосся. Ще різниця в очікуваннях від сервісу. Українські клієнтки цінують емоцію: щоб було красиво, затишно, щоб їм приділили увагу, вислухали, десь підтримали. Вони легко відкриваються, розповідають особисті історії і ми, по суті, часто працюємо наполовину як психологи. В Америці теж є такий момент, але він трохи інший: там люди загалом дуже поважають кордони. Вони можуть багато говорити, але водночас дуже чітко відчувають, коли майстер намагається «зайти далі, ніж треба». Тут важливо вміти тримати баланс: бути щирою й емоційною, але не переступати межу. Але головне: і ті, й інші однаково хочуть одного: відчувати себе красивими і доглянутими. Коли жінка дивиться на себе в дзеркало й каже: «О Боже, це неймовірно!» – це найкращий комплімент, незалежно від того, де ти працюєш: у Харкові, у Маямi чи в Лос-Анджелесі.
Чи змінилося ваше бачення професії після роботи в США? Можливо, ви відкрили для себе інші стандарти, які тепер застосовуєте й у роботі з українськими клієнтами?
Робота в США скоріше не змінила моє бачення, а підсвітила його. Я ще раз переконалася, що перукар – це не тільки «ножиці й фарба». Це геометрія, хімія, психологія, менеджмент, педагогіка, маркетинг і все це в одній людині (посміхається). Україна дала мені фундамент: дисципліну, глибоку технічну базу, уміння будувати команду й салонну систему, досвід роботи з великими брендами й розуміння, як виглядає сильна освіта в індустрії. Там я навчилася: щоб бути кращою, ти маєш постійно вчитися сам і вчити інших. Америка додала інший масштаб. Тут я раптом опинилася поруч із тими, кого раніше бачила тільки на сцені. Той самий Даніел Ролден – людина, яка створює колекції для L’Oréal, працює на Met Gala, виступає на світових сценах. Колись я дивилася на нього в Туреччині з залу й думала: «Це рівень «Бога», до нього ми не дотягнемося». А сьогодні ми проводимо спільний семінар в одному салоні, і я бачу, що це теж людина, яка колись починала з нуля. Тепер я дуже чітко розумію: «великий світ» не десь там, він ось тут, якщо ти не боїшся йти, працювати, говорити вголос, брати на себе відповідальність. Моє бачення професії сьогодні таке: перукар – це людина, яка працює з тілом і душею одночасно. І якщо мені вдасться через академію, ком’юніті, тренінги донести це до більшої кількості майстрів – значить, мій переїзд у США був не просто вимушеним кроком, а частиною великого шляху.
Анно, яким ви бачите своє професійне майбутнє? Які напрямки розвитку та масштабування сьогодні відчуваєте найважливішими для себе?
Якщо чесно, я не з тих людей, які можуть працювати «в режимі виживання». Мені завжди потрібно бачити горизонт, розуміти, куди я йду, що буду створювати наступним, кому можу стати корисною. Переїзд навчив мене одній важливій речі: коли тебе викидає в новий світ, ти або стискаєшся й намагаєшся просто триматися на плаву, або навпаки, починаєш рости. Я вибрала друге. Мої плани абсолютно чіткі й амбітні. Передусім, я хочу вибудувати тут, у США, сильне професійне ком’юніті, таке, яке в Україні формувалося роками. Спільнота, де майстри не змагаються одне з одним за клієнта, а діляться знаннями, обговорюють складні кейси, вчаться новим технікам і ростуть разом. Другий великий напрям – освіта. Я чітко знаю, що хочу створити авторську освітню платформу, адаптовану під американський ринок. Не «курси заради курсів», а системну, продуману школу для майстрів, яка дає фундамент: геометрію стрижки, хімію фарбування, роботу з шкірою голови, сервіс, клієнтологію й управління салонним бізнесом. І третє: я йду до того, щоб відкрити свій простір. Не просто салон, а мультифункціональний хаб: стрижки й колористика, навчальний клас, зона для презентацій продуктів, робочі місця для майстрів, які хочуть працювати в правильній професійній філософії. Це буде місце, де сервіс, техніка та догляд зливаються в одне ціле. Я завжди говорю так: якщо світ вже один раз показав мені, що нічого неможливого немає, чому я маю зупинятися? І зараз я на початку дуже великого етапу. Мені хочеться створювати, розвивати, передавати досвід і збирати навколо себе людей, які теж хочуть цього руху. І я знаю, що так і буде!
