У світі, де мода існує лише мить, а історія лише в тому, хто встиг її зафіксувати, ім’я Kseniia De Netto звучить упевнено та професійно. Українська fashion-фотографка, яка сьогодні працює в Маямі та Нью-Йорку, стала частиною глобальної індустрії, де перемагає не випадковість, а майстерність, стиль і відчуття кадру. Ксенія – член Professional Photographers of America, фотографиня, чиї роботи публікують міжнародні видання, зокрема Vogue, Harper’s Bazaar, Vanity Fair, та учасниця одного з найгучніших світових модних подій – New York Fashion Week. Сьогодні Kseniia De Netto – це голос сучасної української фотографії за кордоном, жінка, яка формує нову візуальну естетику і доводить: українські митці вписують себе у світову індустрію не як «гості», а як творці стандартів!
instagram.com/ksdenetto_photographer
Ксеніє, яким був той стартовий момент, коли ви усвідомили, що фотографія – це ваша професія, стиль життя й спосіб мислити?
Чесно кажучи, я довго уникала фрази «я фотограф». Мені здавалося, що це звання треба не отримати, а заслужити – досвідом і відповідальністю за кожен кадр. Мій шлях почався не з камери, а з подіуму: з 13 років я працювала моделлю й дуже рано зрозуміла, що ця сфера прекрасна, але коротка. Тому я отримала економічну освіту, кілька років працювала «в серйозній професії» і в якийсь момент відчула, що там просто «зникаю» як людина. Фотографія повернула у життя інтерес, спосіб інакше дивитися на красу й на людей. Я багато вчилася, інвестувала час і гроші. Пройшло багато років до того як я взяла на себе цю ідентичність і вперше спокійно сказала «я – фотограф». Відтоді це не робота, а спосіб мислити й бачити світ: через світло, історії та емоцію.
Fashion-фотографія – це постійний діалог між світлом, тілом, емоцією та кадром. Як ви формували свою візуальну мову?
Моя візуальна мова народжувалася в студіях, у багаторічній роботі в харківському fashion-середовищі, де я знімала майже щодня. Вона сформувалася на стику двох напрямків: структурного, технологічного fashion і дуже чесних жіночих портретів. Ці два абсолютно різних напрямка завжди тримали мене в тонусі. Тому що fashion – це 100% комерційна історія, в якій ти і менеджер з великою командою, і маркетолог, повинен слідкувати за трендами, встигати все робити швидко, вчасно і на вищому рівні. Тому що від твоєго результату залежать продажі! А з жінками ти – психолог. І від того, що відбувається на зйомці залежить настрій героїні не тільки цієї миті, а ще впродовж дуже довгого часу, її самопочуття, самооцінка і впевненість.
Оптика, світло, композиція, психологія моделі, технічність: у fashion-зйомці кожна деталь критична. Які головні принципи визначають ваш підхід до зйомки? Що для вас основа якісного кадру?
Для мене якісний кадр починається не з камери, а з відповідальності: я маю чітко розуміти, навіщо ми знімаємо і що людина або бренд повинні отримати. Я можу працювати в будь яких умовах, бо знаю, що досвід і ремесло дозволяють зробити результат навіть там, де світло чи простір «проти тебе». Психологія для мене важливіша за техніку, поки людина не розслабиться і не довіриться, кадр буде мертвим. І, звичайно, чесність: я не створюю «лялькових» версій людей, мені важливо, щоб клієнт упізнавав себе. І вже на цьому фундаменті працюють технічні деталі: оптика, композиція, світло, колір, динаміка в кадрі. Доречі, своїх учнів я завжди вчу в першу чергу креативному мисленню, вмінню “читати” чужі кадри і бачити що саме в ньому тебе зачепило. Тільки після цього можна починати фотографувати.
Ви працюєте з різними типажами моделей, celebrity, дітьми, дизайнерами, командами. Як ви вибудовуєте атмосферу під час зйомки, щоб людина перед камерою не «грала», а проживала момент?
Я 15 років спостерігаю одну просту річ: чим «стандартніше» красива жінка, тим більше в неї комплексів. І навпаки, жінки, які не вважають себе моделями, часто дуже живі, глибокі, чесні. Але і ті, й інші однаково можуть закам’яніти перед камерою. Моя задача – не змусити їх «відіграти роль», а зняти з них роль. У мене є клієнтки, з якими я проходила цілі їхні життєві цикли: весілля, вагітність, народження дітей, кар’єрні стрибки, а потім… розлучення. І вони приходили до мене не за «ідеальними картинками», а за тим, щоб побачити себе такою, якою вони є в цей момент: з втомою, болем, силою, надією. І тут відбувається те, про що мало хто говорить. Інколи я буквально роздягаю людину від «масок»: розплітаю штучні локони, прошу змити занадто важкий макіяж, зняти сукню, в якій їй некомфортно. Замість «укладеної» лялечки Барбі я хочу бачити справжню жінку зі всією палітрою її відчуттів саме в цьому моменті її життя. І саме ці останні п’ять кадрів, зроблені вже без декорацій, потім живуть з нею десятиліттями. Атмосфера на зйомці для мене – це простір довіри.
Ксенія, ви є авторкою виставки фотографій в Італії! Це вау! Якою була ідея і що для вас стало найважливішим у цьому досвіді?
Виставка в палаццо Бранкаччо в Римі стала для мене не просто проєктом, а внутрішнім рубежем. Я фотографувала українок, які були змушені виїхати через війну, і хотіла показати не їхній біль, а силу, гідність і ту тиху стійкість, яка тримає наш народ. Це була не серія портретів, а маніфест, спроба дати європейцям можливість побачити, що за словами «емігрантка» стоїть жива історія, материнство, відповідальність і велика любов до дому. Італійська аудиторія дуже тонко відреагувала: люди підходили, питали, дякували, а дехто навіть плакав і це показало мені, що фотографія може бути не тільки ремеслом, а й мостом між культурами. Цей досвід дав мені відчуття, що я рухаюся в правильному напрямку, туди, де фото стає голосом!
Ваші роботи публікувалися у міжнародних журналах! Поділіться, що потрібно фотографу, щоб його роботи стали комерційно та медійно цінними?
Є велика різниця між «гарними картинками» і роботою, яка має реальну цінність для бренду чи журналу. Щоб потрапити в цей світ, замало красиво знімати, потрібна послідовність і рівень: видання дивляться на портфоліо в цілому, на здатність стабільно тримати планку. Важливі також концепція і наратив: журнали хочуть історій, а не просто фото. Не менш важливо розуміти індустрію, знати ДНК кожного окремого видання і яка естетика їм близькі, і створювати проєкти зі свідомим вектором. І, звісно, авторський почерк – те, що не копіюється, ваша чутливість і спосіб бачити людину. Саме це робить роботу по-справжньому медійно й комерційно цінною.
Яку роль ви прагнете займати у світовій fashion-індустрії?
Якщо чесно, мені вже давно не цікаво просто «бути в індустрії». Сьогодні я думаю про інше – про те, щоб залишити свій слід у фотографії, створювати роботи, які будуть поза часом. Мені хочеться привнести у світову fashion-естетику наше, українське відчуття краси і я бачу себе тим «перекладачем», який перетворює ці сенси на візуальну мову, зрозумілу світу. Так, мені цікаві великі бренди, публікації, виставки, але моя амбіція – залишити вагомий слід в історії фотографії!
