Аліна Легка – засновниця та керівниця EasyDance Studio в Канаді, підприємиця, тренерка з понад 18-річним професійним досвідом у сфері танцю та спорту. Вона створила не просто студію, а живу освітньо-культурну екосистему, де танець стає інструментом розвитку особистості. EasyDance Studio – це простір, у якому формується характер, дисципліна, любов до тіла й повага до культури. Тут не просто навчають рухів – тут вирощують внутрішню опору, впевненість і смак до життя. Працюючи в Канаді, Аліна свідомо зберігає українську ідентичність, поєднуючи її з сучасними форматами навчання, світовими танцювальними трендами та власною авторською системою підготовки.
instagram.com/alina_legka_easy
instagram.com/easy.dance.studio
Аліно, коли ви зрозуміли, що танець для вас – це справа життя, яка має право і потребу вирости у власну студію?
Я дуже рано відчула, що танець – це моя мова. Мені було 4 чи 5 років, коли я вперше потрапила на тренування і я пам’ятаю це відчуття до сьогодні: ніби щось усередині стало на своє місце. Я дивилася на тренера і точно знала: я хочу бути там, де він. Танці дали мені набагато більше, ніж просто рух, вони відкрили для мене світ – подорожі, змагання, сцени, різні міста й країни, а ще – людей, відповідальність, дисципліну, вміння бути частиною команди й працювати на результат. Уже в підлітковому віці я чітко знала, що хочу професійної освіти, тому свідомо обрала шлях хореографії та вступила до університету. Для мене було принципово важливо мати не лише практичний досвід, а й ґрунтовну професійну базу. З часом я все більше розуміла: мене надихає не сама сцена, а процес передачі знань і створення середовища. Простору, де люди можуть рости: фізично, емоційно й внутрішньо. Саме з цього відчуття у 19 років і народилася моя перша танцювальна студія, як місце, куди хочеться повертатися, де тренер є не просто спеціалістом, а носієм цінностей. Так і почалася історія EasyDance – з маленької ідеї, яка з роками виросла у велику систему.
Чому саме студія? Чому не просто кар’єра тренера, хореографа чи наставника?
Тому що для мене тренерство – це лише одна частина значно більшого процесу. Мені завжди було важливо бачити ширшу картину: не тільки як дитина виконує рух, а як вона формується як особистість, як змінюється її характер, впевненість і ставлення до себе. Студія дає можливість створювати середовище – це простір, де важлива не лише техніка, а й те, як люди почуваються всередині процесу. А ще студія – це команда тренерів, діти, батьки, події, виступи, спільні цінності й сенси. EasyDance для мене – живий організм, який росте разом із людьми в ньому. І мені надзвичайно цінно, що сьогодні це вже не історія «я і моя справа», а ми і наша спільна ідея!
У вашій роботі відчувається чітка філософія. А якою ви бачите свою місію як засновниці студії?
Моя місія – виховувати особистостей. Я завжди дуже чесно кажу батькам: більшість дітей не стануть професійними танцівниками і це абсолютно нормально. Але кожна дитина, яка проходить шлях у студії, виходить із потужною внутрішньою базою – це якісний фізичний розвиток, дисципліна, впевненість у собі та, що для мене особливо цінно – сформовані лідерські якості! Саме цей досвід – уміння тримати фокус, працювати на результат і щодня ставати кращою версією себе, згодом переноситься в будь-яку сферу життя. Незалежно від того, який шлях оберуть ці діти в майбутньому, вони матимуть усі внутрішні ресурси, щоб бути успішними.
Який період у створенні та розвитку студії був для вас найскладнішим? І що допомогло вам не згорнути з шляху?
Найскладнішим періодом став час після переїзду в Канаду 7 років тому. В Україні моє життя було постійним рухом: 8 танцювальних студій, літні танцювальні табори в Карпатах, куди з’їжджалися діти з різних куточків країни – це був безперервний ритм. Після переїзду цей ритм різко зупинився: ДТП, тривала реабілітація, ковід, народження дитини – фактично кілька років майже повної паузи в активній професійній діяльності. Для людини, яка звикла жити в русі та реалізовувати себе через справу, це стало серйозним внутрішнім випробуванням. Водночас саме цей період навчив мене зупинятися й чути себе – я глибше усвідомила, наскільки для мене важлива самореалізація і що без неї я не можу бути повноцінною ні як жінка, ні як мама. Підтримка чоловіка, віра в ідею та внутрішнє відчуття «це моє» стали тим фундаментом, який допоміг мені повернутися й почати знову – вже з іншим рівнем зрілості, усвідомленості та внутрішньої опори.
Ви – засновниця, керівниця та наставниця. А як ви для себе відчуваєте жіноче лідерство в бізнесі?
Для мене жіноче лідерство в бізнесі – це про баланс, людяність і внутрішню силу.
Я не вірю в управління через страх або жорстку ієрархію, я вірю в довіру, спільні цінності та команду, в якій кожна людина відчуває свою значущість. Я багато часу проводжу в роботі, тому для мене принципово бути поруч із людьми, з якими є внутрішній контакт і взаємна повага. Сьогодні поруч зі мною команда, якою я щиро пишаюся – це люди, яких я глибоко поважаю не лише як професіоналів, а й як особистостей. Для мене вони значно більше, ніж співробітники – це мої люди, з якими ми дивимося в одному напрямку і розділяємо відповідальність за спільну справу.
Ви разом із дітьми студії зустрічаєте українських артистів у канадських аеропортах, перетворюючи це на справжній перформанс. Як народилася ця ідея?
Це рішення народилося дуже інтуїтивно! З одного боку, мені хотілося зробити приємно артистам, щоб, прилітаючи на інший континент, вони з перших хвилин відчували: їх тут чекають, люблять і цінують, а з іншого – я одразу думала про дітей, про те, наскільки важливо, щоб вони ще в юному віці могли доторкнутися до живої сцени, до зірок без дистанції, відчути цю близькість і реальність мрій. Особливо знаковими стали зустрічі Олі Полякової та Михайла Хоми, які прилітали до Канади саме на Парад Зірок – наймасштабніший і один із найбільш атмосферних українських івентів у Канаді. Діти готують танець під пісню артиста, ми вмикаємо музику просто в зоні прильоту і артист виходить під власну композицію, у живу емоцію, обійми та щире «дякую». Усі артисти, з якими ми взаємодіємо, дуже відкриті, теплі й щирі, але саме реакції Олі Полякової та Михайла Хоми вразили найбільше. Їхній живий фідбек і щира радість показали, що ця зустріч була важливою не лише для дітей, а й для них самих і це залишило дуже сильне взаємне враження. Після цього співпраця продовжується вже на сцені: артисти запрошують наших дітей до участі в підтанцьовках на великих шоу. І саме тут відкривається головний сенс цього досвіду. Для дітей стираються всі межі – зірки стають близькими, сцена перестає здаватися недосяжною, а мрії набувають реальних форм. Коли в юному віці ти торкаєшся великої сцени й професійного шоу-бізнесу, твій внутрішній масштаб змінюється. Діти ростуть сміливішими, відкритішими, з ширшим світоглядом і відчуттям, що для них немає бар’єрів. І саме заради цього ми це робимо.
Чи може сьогодні студія танцю бути не лише спортивною, а й культурною інституцією?
Однозначно. Сьогодні студія – це простір сенсів. Через перформанси, події та виступи ми говоримо про Україну, про силу людей, про культуру. Ми працюємо з артистами, беремо участь у великих українських подіях у Канаді. Це наша форма культурної дипломатії!
