Її життя – це рух між країнами, мовами, професіями й внутрішніми станами, де кожен новий етап стає ще одним способом глибше себе пізнати. Катерина Савченко – професійна модель міжнародного рівня, експертка з маркетингу та інвесторка, чий шлях пролягає від України й Португалії до різних ринків Європи та Азії. Вона працювала у фешн-індустрії, будувала корпоративну кар’єру в міжнародному маркетингу, а згодом перейшла до інвестицій у власні проєкти в сферах девелопменту, гастрономії та креативних індустрій. Окреме місце у її професійній історії займає культурний проєкт «Вишита надія» – сучасна мистецька ініціатива, що поєднала моду, фотографію та українську спадщину і стала голосом українських жінок-біженок у Європі після початку повномасштабної війни.
Катерино, ви виросли в середовищі, де мистецтво та дисципліна були частиною щоденної реальності! Як цей досвід в ранньому дитинстві вплинув на формування вашого характеру?
Так, я зростала на перетині двох світів, які дуже рано сформували моє бачення життя: з одного боку – мистецтво: музика, театр, закулісся дитячого музичного театру, куди мама часто брала мене з собою і де я вчилася спостерігати за людьми, емоціями та внутрішніми станами. З іншого боку – це був дім, наповнений книжками з бізнесу й саморозвитку, адже тато навчався в торговому інституті й багато говорив про структуру, логіку та відповідальність. Саме це поєднання творчості й дисципліни дуже рано пробудило в мені інтерес до креативних, але системних сфер! У результаті сформувалися самостійність і здатність мислити глибше за поверхневі ситуації; аналітичне мислення, хороша пам’ять і емпатія стали моїми сильними сторонами ще в дитинстві. Думаю, саме ця комбінація допомагає мені й сьогодні залишатися зібраною у складних життєвих обставинах.
Переїзд на Азорські острови у підлітковому віці вимагав швидкої адаптації: нова країна, мова, культура. Чи відчуваєте ви сьогодні, що саме тоді сформувалася одна з ваших ключових життєвих компетенцій?
Я не знаю, чи саме тоді ця компетенція сформувалася остаточно, але це безумовно був початок дуже важливого процесу. Той переїзд навчив мене адаптуватися, уважно спостерігати й не боятися бути «новою» у чужому середовищі. Для дитини 12 років це був серйозний виклик, який вимагав внутрішньої зрілості значно раніше за вік. З часом ця здатність переросла у вміння швидко вбудовуватися в будь-який контекст – і особистий, і професійний. Я навчилася не чинити опір змінам, а працювати з ними. Саме тоді з’явилося відчуття, що рух і трансформація можуть бути ресурсом, а не загрозою і ця навичка супроводжує мене до сьогодні.
Катерино, ви професійна модель! Ваша модельна кар’єра розвивалася в різних країнах і культурах. Розкажіть, що вас надихало в цій професії?
Моделінг не був моїм усвідомленим вибором із самого початку, і, можливо, саме тому він відкрився для мене так природно. Я навчалася у школі на відділенні природничих наук, коли мамин друг звернув увагу на мій потенціал і познайомив мене з модельними агентствами в Лісабоні. Я пройшла кастинги, зробила перші тестові зйомки, і процес розпочався дуже стрімко. Мені був близький моделінг, бо він нагадував театр і кіно через перевтілення та роботу з образом. Окрім цього, мене завжди цікавила реклама як інструмент формування сенсів і впливу на сприйняття, а згодом я пішла в маркетинг. У певному сенсі моделінг став для мене можливістю побачити рекламну індустрію як поєднання творчих рішень, аналітики та стратегічного мислення зсередини. Це був не лише естетичний досвід, а й глибоко пізнавальний процес, який суттєво вплинув на мій подальший професійний шлях.
Сьогодні, продовжуючи працювати у фешн-індустрії у 40+, ви публічно демонструєте, що вік може бути ресурсом. Як трансформувалося ваше сприйняття себе як жінки з досвідом?
Мене рідко асоціюють із віком у прямому сенсі, адже я виглядаю молодше, але внутрішньо почуваюся значно впевненішою, ніж у двадцять років! Сьогодні я чітко знаю, хто я і чого хочу від життя та професії. Мені близька тенденція, що фешн-індустрія стає більш різноманітною і все більше жінок 40+ стають обличчями брендів. Досвід нарешті починають сприймати як цінність, а не як обмеження, вік перестає бути рамкою і стає внутрішньою опорою. Для мене це не про цифру, а про глибину прожитого шляху.
У 2018 році ви перейшли від кар’єри до інвестицій у власні проєкти. Що для вас виявилося складнішим?
Найскладнішим виявилося не створення бізнесу як процесу, а саме прийняття повної відповідальності за кожне рішення. Коли більше немає системи, за якою можна сховатися, ти залишаєшся наодинці зі своїми виборами, у цей момент зникають усі зовнішні виправдання. Я навчилася приймати не лише успіх, а й наслідки власних помилок – це був дуже дорослий етап мого життя і водночас надзвичайно трансформуючий.
Пандемія та вагітність практично зупинили цей період активного зростання. Поділіться, як ви проживали цю паузу?
Лише з часом, уже в роботі з психологинею, я усвідомила, що це була єдина справжня пауза в моєму житті і вона була необхідною. Я повністю зосередилася на доньці, яка народилася у 2020 році, але паралельно я консультувала малий бізнес з маркетингу, здебільшого про боно, але без внутрішньої гонитви. Це був період тиші, який багато що в мені переосмислив, я вперше дозволила собі не поспішати.
Наразі ви активно беретеся за нові масштабні проєкти: від девелопменту до гастрономії. Звідки сьогодні ви черпаєте ресурс для чергового етапу зростання?
Сьогодні мій ресурс походить із глибшого усвідомлення себе, своїх талантів і віри в них. Великим джерелом мотивації для мене є донька, адже мені важливо залишити їй не лише приклад, а й певну спадщину. Мене дуже надихають українці, які продовжують мислити масштабно попри війну – це повертає до головного – до внутрішнього центру і до питання, навіщо ти робиш те, що робиш. Саме там сьогодні народжується моя енергія.
Проект «Вишита надія» поєднав моду, фотографію та українську культурну спадщину. Що для вас було важливішим у цьому проєкті?
Це був проєкт передусім про сенси, а не про форму! Через цей проєкт нам було важливо показати європейській аудиторії й людям у всьому світі глибину української культури та масштаб людського таланту, який вона в собі несе. На прикладі українських жінок ми прагнули продемонструвати незламний дух українського народу і водночас нагадати, що навіть у найтемніші часи надія може бути формою опору. Саме тому цей проєкт став для мене не лише культурною ініціативою, а й спробою надихнути людей у різних країнах не втрачати віру та людяність.
Як жінка, яка неодноразово починала спочатку, що ви вважаєте своєю головною внутрішньою опорою у моменти нестабільності?
Дуже велику роль відіграв приклад моєї мами, яка була моїм захистом у найважчі моменти еміграції, вона завжди залишалася сильною навіть тоді, коли було страшно й невідомо. Спостерігаючи за нею, я зрозуміла, що жіноча сила не в контролі над обставинами, а в здатності піднятися й адаптуватися. Сьогодні моєю опорою є також відчуття глибокого коріння, я знаю, що за мною стоїть цілий ланцюг сильних жінок і тепер моя відповідальність – передати цю силу своїй доньці!
