В інтерв'ю для журналу GOSSIP magazine – особлива гостя. Джуляна – українська авторка-виконавиця, яка своїм голосом завойовує прихильність сотен тисяч людей, її музика мотивує, а сама вона надихає. Про нові релізи, сміливість, віру в себе та Україну – читайте в інтерв'ю.
Джуляна, ви амбіційна співачка, яка підкорює український шоу-бізнес. Як давно ви займаєтесь музикою?
Насправді, іноді здається, що все життя (посміхається). Але мій шлях дуже довгий та звивистий, було багато несподіваних поворотів, пауз та перешкод. Навіть в музиці я змінювала жанри, смаки, завжди була в пошуку. Як зрозуміла зараз – це був пошук самої себе!
Розкажіть, чому саме музична карʼєра? Це мрії з дитинства?
В мене є одна сімейна історія, яку я люблю і досі фрагментарно пам’ятаю. Мені було 4 роки, ми сиділи в потязі і я наспівувала «пісеньку» собі під ніс. Там були навіть слова (посміхається). Раптом до нас у купе підійшов чоловік і запитав у мами: а ви знаєте, яку мелодію співає ваша донька? Мама каже: звісно, це вона пісню склала, для свого брата. На що їй чоловік відповів: та ні, вона співає мотив з «Оди до Радості» Л. Бетховена. Дуже чисто як для такого віку, їй треба вчитись музиці! Найдивовижніше, що «Ода до Радості» досі залишається моїм найулюбленішим твором. Я постійно грала на фортепіано на слух, але по-справжньому поринути в музику наважилась лише після отримання першої вищої освіти, а потім після перерви ще за декілька років. Це про те, як ми іноді боїмось зазирнути всередину себе і, головне, довіритись собі. Довелось отримати ще три освіти, працювати в декількох напрямках, відкрити і закрити власний невеличкий бізнес, щоб нарешті зупинитись і сказати собі: «Все, або я ризикую та рухаюсь в цьому напрямку або…». Як сказав колись мій друг: «Ти ніби будуєш собі весь час шляхи для відступу у разі «якщо не вийде», то може годі їх будувати і все вийде?» В цьому дуже багато мудрості.
Ви активно випускаєте треки, які на платформах набирають десятки тисяч переглядів. Яка пісня для вас особлива? Якою пишаєтесь саме ви?
Я жорсткий критик своєї творчості. І з тих, хто спалює рукописи... Напевно, я б ніколи не спалила «Шрами», тому що досі бачу в цій пісні глибокий сенс. «Шукаю», «Breathing in». «Ми всі - один біль» - пісня на музику польського композитора, до якої я написала текст. І хоча це не рок, для мене це дуже важлива робота, це перша пісня під час великої війни. Пісня, робота над якою витягнула мене, коли душа була цілком спустошена. Я також пишаюсь своєю недавньою роботою «36 годин». В ній ми заспівали дуетом з моєю колегою по цеху, подругою - українською співачкою Anella (Альоною Шарун).
Що для вас музика?
Насамперед, це - мій вчитель. Саме через музику я зустрічала у житті людей, які вчили мене чогось дуже особливого. Через неї змінювався характер, відбувалося осмислення життєвих уроків. Вона одночасно одночасно дає почуття впевненості та оголює душу, зриває маски, трансформує дух, его. Завдяки музиці я навчаюсь безоцінного ставлення, прийняття себе та інших.
Як народжуються ваши пісні? Ви пишете сама чи в творчих колабораціях?
Для мене це однозначно взаємодія з тонким планом. Все починається з миттєвого стану, емоції, переживання, враження чимось. Пісні – це озвучені почуття, роздуми вголос. Здебільшого, пишу сама і музику і текст, бо вони дуже взаємопов’язані між собою, часто приходять разом. Також є і спільні пісні, я дуже люблю творчі колаборації.
Джуляна, цікаво, а яка ваша велика мрія як артиста? Заспівати з кимось в дуеті або виступити на Олімпійському?
Співпрацювати з іншими артистами теж дуже цікаво, є багато артистів, з якими би я щось написала і заспівала. Якщо говорити про професійні мрії, то приносити користь своєю творчістю, створювати якісну красиву музику. Торкатись струн душі слухача, надавати віри, мотивувати, разом із ним міркувати … Відчувати, що весь цей шлях - не дарма. А так у нас зараз є одна єдина мрія, якая перевершує усі...
Нещодавно вийшов кліп на пісню «36 годин». Вражає ваш голос - дуже сильний, мелодійний і такий драйвовий. Розкажіть про цю пісню, що вона для вас означає? Який сенс ви в неї закладаєте?
Щиро дякую, там два голоси! Нам з Альоною (Anella) часто кажуть, що наші голоси дуже гарно звучать разом. Коли я перший раз діставалась Німеччини, де в нас був благодійний концерт, подорож тривала дуже довго і мене приголомшило, наскільки далеко ми опинились одна від одної. «36 годин» - про багатьох із нас. Хто з нас не стояв у черзі на кордоні і не діставався міста призначення по 30 годин? Хто зараз не сумує за друзями або родичами, які опинились в іншому куточку землі? Всі ми пам’ятаємо сонячний день 23 лютого і 24 лютого - як точку відліку. Між нами тепер величезні відстані, які збирають в себе наші спогади, плани, сподівання.
Джуляна, а чи не планували ви їхати з України?
Я не планувала. І не хочу, хоча вільно володію двома іноземними мовами, пишу також англійською і могла б себе віднайти там. Але я завжди писала і хочу писати та співати українською, бо люблю дивитись в очі людей і знати, що мене розуміють. До того ж я - киянка, Київ для мене - все життя. І коли мені потрібен ресурс, я йду вздовж Великої Житомирської, повертаю на Пейзажку, обіймаю звідти очима улюблений Поділ, потім кружляю маленькими затишними вуличками, де ходила ще школяркою. Кожного року як дитина чекаю Дня Києва (посміхається). Це все такі емоційні складові, які надають ресурс душі. Хочу бути тут...
Джуляна, в найближчому майбутньому чого очікувати фанам вашої творчості? Можливо новий реліз, кліпу чи поява вас де-інде?
В січні вийде пісня, яку ми з моїм другом, талановитим рок-музикантом Tony Evans, писали для Євробачення, але, на жаль, не пройшли з нею. Пісня називається «Healing», це така емоційна алегорія про те, що коїться зараз на Землі. Також я планую довершити збірник, який включатиме деякі мої більш ранні пісні і також нові!
