матеріал підготувала Літус Вікторія.
Анна Котляревська — українська письменниця, що здобула популярність завдяки своїм творам у жанрах любовного роману, фентезі та «Mafia romance». Авторка серії книг про «Formula-1». Повністю віддана творчості, бачить в ній своє покликання. Через свої книги допомагає читачам долати складні періоди життя і знаходити нові захоплення. Активно ділиться своїм творчим шляхом у соціальних мережах, зокрема в Instagram.
instagram.com/annakotlyarevskawriter
instagram.com/bookstore_kotlyarevska
Анно, розкажіть, як ви вирішили стати письменницею? Що стало поштовхом, що ви почали писати?
Усе життя вело мене до цієї професії (посміхається). Писати я почала ще в дитинстві, коли мій дідусь подарував мені перший щоденник. Це був перший крок у світі слів, я почала фіксувати в ньому свої думки, почуття і моменти з життя. В сьомому класі в шкільній програмі з'явилися завдання – писати оповідання, і вже тоді я зрозуміла, що це справді моє. Я захоплювалась цим процесом, а вже в старшій школі я багато писала для себе. Це був час, коли мені треба було впоратися з важкими моментами в житті, і письмо стало моїм способом зцілення. Після школи я вирішила вчитися на режисера, зокрема, вивчала сценарну майстерність, продовжуючи писати. Це природно призвело до того, що я почала працювати копірайтером і редактором в журналі, однак, всередині я відчувала, що чогось мені не вистачає. Пізніше я почала читати книги на самвидаві і зрозуміла, що, мабуть, можу і сама написати свою книгу. Поштовхом для цього стала підтримка мого хлопця. Він запитав: "Чому ти не робиш щось для себе?" Я відповіла, що працюю в журналі мрії, але він сказав, що це ще не зовсім те, чого я справді прагну. Я зрозуміла, що не виконала свою найбільшу мрію — написати книгу. І от, з того моменту я почала пробувати, писати, і все стало на свої місця — зірки зійшлися, і це стало початком мого письменницького шляху!
Коли ви вперше зрозуміли, що хочете писати саме в тому стилі та жанрі, в якому зараз працюєте? Чи був цей вибір інтуїтивним, чи результатом довгих роздумів?
Мій вибір стилю та жанру точно не був результатом довгих роздумів. Я просто пишу про те, що мені є близьким і цікавим (посміхається). Всі теми, на які я пишу, — це не прагнення до популярності чи комерційного успіху, не бажання вписатися в тренди. Коли я почала писати свій перший любовний роман, безумовно, на це вплинуло те, що на той момент я багато читала саме любовні романи. Але це був не єдиний фактор. Я вирішила писати про те, що знаю, про те, що мені близько, що я дійсно розумію і відчуваю. Та історія, яку я створювала, була частково притаманною мені, моїм власним переживанням і думкам. Однак, з самого дитинства я захоплювалася фентезі, фантастикою і різними вигаданими світами. Я завжди любила історії з елементами магії і пригод, а в кінематографі — гостросюжетні фільми з непередбачуваними поворотами. Це захоплення також вплинуло на мій творчий вибір. Тому, коли я почала писати, я спробувала зануритися в різні жанри, аби знайти те, що буде цікаво саме мені. Це було важливо для мене — працювати в жанрі, який мене надихає, але й пробувати щось нове. Звісно, я розумію, що працювати в кількох жанрах одночасно може бути не найкращою стратегією з точки зору комерційного успіху. Та я не хочу обмежувати себе одним напрямком, писати в одному жанрі усе своє життя – це просто не для мене. Мій стиль і жанр — це результат моїх внутрішніх прагнень, що не підкоряються моді чи тенденціям, а більше з'являються з глибини моїх власних інтересів і переконань.
Ваші романи про Формулу-1 виглядають особливо живими та емоційними. Як вам вдалося поєднати швидкість і екстрим автоспорту з глибокими людськими емоціями та переживаннями ваших персонажів? Які труднощі виникли під час створення таких контрастних сюжетів?
Взагалі, я вважаю, що Формула-1 — це достобіса величезна алегорія до нашого життя. І загалом, я така людина, яка, будучи в усіх, абсолютно, тонкощах життя, бачить паралелі з власним досвідом . Тому для мене це було абсолютно гармонійне поєднання, тим паче з точки зору психології: «Як може розкриватися людська доля в формульних умовах», скажімо так. Тому мені це не було важко, абсолютно. Найбільші труднощі в створенні формульних сюжетів — це, в принципі, технічна сторона Формули-1, тобто написання самих гонок. Це те, що змушує творчу людину задіювати всі шестерні свого мозку, яких, можливо, навіть не було від початку (посміхається).
Чи є у вас улюблені автори або книги, які вплинули на ваш стиль письма та підхід до створення сюжетів?
Абсолютно кожна прочитана мною книга до початку моєї письменницької діяльності та впродовж неї, так чи інакше вплинула на мене. Важко сказати, чи був якийсь автор, що мав найбільший вплив, оскільки це сукупність деталей, які формували мене як письменницю. Наприклад, я починала читати любовні романи таких авторів, як Анна Тодд і Еббі Глайнс. Саме тоді я зрозуміла, що оповідь від першої особи мені ближча, бо вона дозволяє краще зануритися в персонажа. Я не люблю читати від третьої особи, оскільки вважаю, що автор зайвий у книгах. Такі автори допомогли мені зрозуміти, що мені більше подобається. У їхніх книгах був подвійний 'пов', що стало для мене новинкою, і тепер у майже всіх моїх книгах він теж присутній. Улюблених авторів зараз у мене немає, я мало читаю. Багато письменників, як і я, з початком написання перестають бути читачами. Тепер, коли читаю, можу оцінити, що твори написані добре, але вони мене вже не чіпають. З останнього, що прочитала — «Четверте крило» Ребекки Яррос. Чесно кажучи, я взяла це як виклик, аби дочитати. Під кінець авторка все ж змогла змусити мене відключити професійну сторону та побути трохи читачем.
Жіночі образи у ваших творах завжди виразні та багатогранні. Який ваш підхід до створення жіночих персонажів, і як ви намагаєтесь уникати стереотипів?
У мене є дуже різні жіночі персонажі, абсолютно різних типажів. Іноді вони мені близькі, іноді ні, десь контакт сильніший, десь слабкіший. Найбільше я прагну показати, що жінки можуть бути різними, і немає ідеальної поведінки, якої вони мають притримуватися. Мої персонажі нерідко критикуються за помилки та неправильні вчинки, і це дуже життєво. Можливо, існує стереотип, що лише чоловіки можуть помилятися, але ж ні! Жінки також мають право на помилки, відсутність досвіду та логіки в рішеннях. Вони мають право бути сильними і водночас слабкими. Це один із ключових меседжів, який я хочу транслювати — жінка може поєднувати баланс сили і слабкості для власного щастя. Вона має бути сильною для себе і своїх цілей, але дозволяти собі слабкість, коли поруч чоловік. Кохання не має стандартів, і це відображено в більшості моїх історій. Навіть якщо ці історії йдуть всупереч поглядам читачів чи автора, це не робить їх менш правильними або реалістичними.
Анно, чи є конкретні реальні події чи особистості, які надихають вас на створення сюжетів і персонажів у ваших романах? Як ви поєднуєте фантазію і реальність у своїх творах?
У мене є книга, натхненна моєю подругою, її реальними подіями. В інших книгах — фантазія та реальність дуже тісно переплітаються, але ця реальність у будь-якому разі трансформована. Якщо говорити про Формулу 1, для мене – це хобі, яке з'явилося на початку війни й стало джерелом сили та натхнення. Багато подій, пілоти, директори команд та їхні взаємодії, навіть особисте життя — усе це надихає мене. Щодо персонажів, ці 3 роки війни були для мене дуже насиченими у плані особистісних трансформацій. Я проходила різні стани, які, можливо, варто було пропрацьовувати з психотерапевтом, але я пропрацьовувала їх через своїх героїв. Наприкінці, коли я пишу подяку читачам, я розумію, що, мабуть, цією книгою я хотіла сказати щось насамперед собі. Хоча всі історії Формули вигадані, почуття реальні, і це дивовижно — ми маємо різних персонажів, але вони всі відображають певні стани, які я переживала. Війна оголює багато наших прихованих рис, не тільки хороших, але й поганих, змушуючи діяти в нових викликах. Ти як на вістрі ножа, чого ніколи не було в моєму житті до війни, і тому ці 3 роки дали мені змогу створити дуже різних персонажів, з якими я відчуваю сильний зв'язок.
Ваші романи мають елементи не тільки автоспорту, але й інших жанрів, таких як драма, романтика, навіть еротика. Як ви знаходите баланс між різними жанровими елементами?
Коли я писала «Фатальну перемогу», для мене це була задача номер один — зробити книгу максимально збалансованою. Я хотіла охопити різні аудиторії: і тих, хто вже фанатіє від Формули 1, і тих, хто ще не знайомий з цим спортом. Мені важливо було передати атмосферу гонок і відчуття гонщика, який сидить в боліді. Я намагалася не робити очевидних помилок у термінології, хоча, можливо, для першої книги мені бракувало досвіду. Я прочитала кілька романів про Формулу 1, і мені не вистачало описів перегонів, тому я намагалася додати їх до своєї історії. Я також розуміла, що моя аудиторія — це люди, які ще не захоплюються цим спортом, тому для мене було важливо подати цей спортивний роман доступно. Вважаю, що мені вдалося це зробити, бо багато хто після книги почав дивитися Формулу 1. Тому «Фатальна перемога» і документальний серіал «Жени, щоб вижити» — це гарний старт для знайомства з автоспортом. Щодо балансу, я завжди прагну збалансувати сюжет у будь-якому жанрі. Я не люблю книги, де повністю відсутня еротика, але й не люблю, коли її забагато. Я намагаюся створити баланс між еротичними сценами та драмою, щоб читачі відчували емоції. З кожною книгою я намагаюся покращуватися в описах інтимних сцен, щоб вони були нестандартними та підходили до конкретної пари. Але баланс — це умовне поняття, і я не можу догодити всім. Хтось вважає, що в книзі забагато еротики, а хтось, що замало перегонів. Для когось пара була емоційною, а для інших — ні. Тому я намагаюся витримувати баланс, але кожен має своє бачення цього поняття.
Анно, як ви бачите майбутнє української літератури в жанрі спортивного роману? Чи є у вас ідеї для нових проектів, що поєднують спортивні теми з іншими літературними напрямками?
Якщо в українській економіці буде стабільність або хоча б повільніше падіння – літературний ринок продовжить розвиватися. Спортивні романи, зокрема, точно матимуть перспективу. Зараз, більшість спортивних романів стосуються хокею, і ці книги виходять набагато частіше, ніж романи про Формулу 1. Від наших авторів я також ще не бачила серйозних книг про цей вид спорту, окрім моїх, тому важко сказати, чи буде ця тематика розвиватися в Україні. Я не бачу причин, чому ні, але це, мабуть, буде повільно. Щодо інших ідей, я планую написати серію книг про друге покоління героїв Формули 1, і там переважно буде задіяний мотоциклетний спорт, тому ми дізнаємося про це трохи більше!
А над чим ви наразі працюєте?
Я почала писати книгу по Формулі 1, яка буде називатися «Останній рестарт». Головний герой – пілот з України, що є частиною альтернативного майбутнього, яке я сподіваюся стане реальністю. Зараз вся моя увага на цьому проекті, але в майбутньому планую написати ще чотири книги про друге покоління з жіночою Формулою та мотоциклетним спортом. Після завершення цього циклу хочу зробити перерву і повернутися до фентезі та мафіозного роману, написавши приквел до «Devil’s Dilogy» і додаткові історії до «Падшого інстинкту».
Анно, а як ви ставитеся до критики та відгуків читачів? Чи є якийсь відгук, який особливо запам’ятався вам та вплинув на вашу подальшу творчість?
Я сприймаю позитивні відгуки, як найкращу їжу для творчості, адже вони показують, як історії розкриваються в різних людях, як вони допомагають переживати періоди життя чи знаходити нові захоплення. Для мене це сенс існування. Бувають відгуки від військових, що особливо важливі для мене. Коли люди, які захищають нашу Батьківщину, говорять, що книга допомогла їм відволіктись, це надзвичайно цінно. Вони нагадують, чому я займаюся творчістю, і надають величезну мотивацію. Іноді критика може бути дуже корисною, змушуючи задуматися про покращення персонажів чи подій в історії, і в результаті дає мотивацію розвивати сюжет далі. Однак тонка межа між критикою і хейтом існує, і я намагаюся не ображатися на негатив, адже розумію, що це часто пов'язано з особистими переживаннями читачів. Негативні відгуки з часом можуть допомогти зрозуміти суть творчості. Наприклад, одна з колег на самому початку моєї кар'єри сказала, що такі книги, як мої, не отримують нагород. Це справді вплинуло на мене, але в позитивному ключі: я зрозуміла, що пишу не для нагород, а для того, щоб допомогти читачам пройти через важкі періоди їхнього життя.
Моя мета — не визнання, а те, щоб моя творчість була важливою для тих, хто її читає. Успіх — це не завжди про масштаб. Коли я бачу, як кожен читач індивідуально проживає написану історію — це відчувається як успіх для мене, і в цей момент не має значення яка загальна кількість аудиторії, що купила книгу. Моя мрія здійснилася, коли я змогла зробити написання книг своєю роботою. І навіть якщо є падіння в творчості чи бізнесі, я завжди тримаюсь на тому сенсі, який віднайшла в своїй роботі.
Чи є у вас місія або мета, яку ви хочете досягти через свої твори?
Письменництво для мене — це місія життя, в якій я повністю розкрилася. Я повністю віддаюсь справі бути провідником для читачів. Як в натальних картах є душа, місія, доля і карма, так і письменництво стало для мене всім цим — моєю душею, долею, місією і навіть кармою. Моя мета — допомагати людям через книги, адже історії приходять тоді, коли життя вже не справляється. Я хочу, щоб читачі продовжували рухатися далі, незважаючи на всі труднощі. Якщо говорити про супутню мету, то мені приємно своїм прикладом показати іншим авторам, що навіть якщо з 1000 людей, які йшли до однієї мети, дійде лише одна, то цією людиною можеш бути саме ти, якщо не зупинишся. Іноді на шляху будуть ті, які вже зупинилися, і вони будуть переконувати тебе, що нема сенсу йти далі. Але треба йти до кінця — на кінці тебе завжди чекає винагорода. Вона є для кожного, хто не зупиниться.
Тому, повторюся, десь мені приємно надихати інших авторів показувати що письменництво — це професія, робота, яка може стати добре оплачуваною. Це стає твоїм бізнесом, а не тільки творчістю. І можна побудувати життя мрії на цьому. Моя мета — не тільки надихати авторів, а й усіх, хто спостерігає за моїм шляхом. У кожного свої мрії, свої амбіції, і можна знайти те, що дійсно подобається.
Це важливо — знайти своє покликання, те, що тебе надихає!
