Що робити, коли розум все розуміє, а підсвідомість саботує зміни? Говоримо про це з Анною Лазаровою – фахівцем, що поєднує наукову базу КПТ та глибинну гіпнотерапію. Маючи за плечима досвід 700+ кризових консультацій, вона пояснить, як працювати з опором, чому не варто боятися минулого і як «спроєктувати» нову модель мислення.
instagram.com/gipnotherapy_lazarova_anna
Чому Ви зупинилися саме на поєднанні КПТ та гіпнотерапії? У чому сила цієї комбінації?
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) дає наукову основу та чітку структуру: вона пояснює, як наші думки формують емоції та поведінку. Однак у реальній практиці я швидко помітила певне обмеження. Значна частина внутрішніх конфліктів не знаходиться в зоні раціонального. Вони «живуть» набагато глибше – у підсвідомості. Саме там зберігаються небажані шаблони мислення, старі захисні механізми та емоційні сліди, які неможливо змінити лише логікою. Гіпнотерапія дозволяє працювати саме з цим глибинним рівнем – екологічно, швидко та точно. У поєднанні цих двох методів виникає потужна синергія:
- КПТ оновлює структуру мислення на свідомому рівні.
- Гіпноз м’яко працює з переконаннями та блоками, які часто саботують наші рішення.
Разом вони створюють зміни, які закріплюються одночасно у свідомості та в несвідомому. У цьому і полягає сила мого підходу: інтеграція нових моделей стає не лише глибокою, а й стійкою в часі.
Ви провели понад 745 консультацій на гарячій лінії. Який головний урок про людей винесли з цієї роботи?
Робота на гарячій лінії – це унікальний досвід. Там немає часу на передмови, людина приходить у піку напруги чи відчаю. Ти стикаєшся зі справжнім, щирим болем, без масок. Головний урок із цієї роботи: люди роками носять у собі невимовлений біль, який не було з ким розділити. Найчастіше людина понад усе прагне бути почутою, навіть якщо сама цього не усвідомлює. Цей досвід навчив мене чути «між рядками» – не лише слова, а й стан, паузи, дихання. Я зрозуміла: люди не бояться змін. Їм нестерпно залишатися наодинці зі своїм болем, незрозумілими та непочутими.
Що Ви робите в ситуаціях, коли клієнт хоче змін, але підсвідомість чинить опір гіпнозу, а раціональний розум саботує?
Для мене опір – це не перешкода, яку треба ламати, а важливий маркер, що вказує на приховані процеси. Ситуація, коли людина «хоче, але не робить», свідчить про те, що всередині активовано захисний механізм.
Моя стратегія роботи з опором включає кілька етапів:
1. Визначення природи опору. Це може бути банальний страх, вторинна вигода від проблеми, давній травматичний досвід або конфлікт ідентичності.
2. Обхід раціонального контролю. Якщо свідомість тримає жорстку оборону, я використовую техніки для поступового, м'якого входу в стан гіпнозу.
3. Зняття страху змін. Психіка чинить опір не гіпнозу, а самим змінам, поки не побачить, що вони безпечні.
Тільки після створення відчуття безпеки гіпноз починає працювати природно. Ми інтегруємо опір у процес терапії, замість того щоб боротися з ним.
Ваш метод – «Когнітивне моделювання Вашого життя». Як саме Ви «проєктуєте» нову реальність для клієнта?
Я розглядаю життя людини як цілісну систему, де все взаємопов’язане: мислення, емоції, переконання, тілесні реакції та оточення.
Процес моделювання включає:
-Діагностику поточних когнітивних викривлень та неефективних моделей поведінки.
-Виявлення та розв'язання внутрішніх конфліктів.
-Моделювання особистості, до якої прагне клієнт.
-Прогноз ймовірних варіантів майбутнього: що буде, якщо залишити старі моделі, і що зміниться при впровадженні нових.
Ми створюємо новий «фундамент» мислення, вбудовуємо в нього оновлені переконання, реакції та цілі. Коли людина починає мислити, відчувати та діяти по-новому, її реальність неминуче трансформується. Це проявляється у реальних змінах в житті, які стають помітними для оточення.
Чи можна використовувати гіпнотерапію як можливість «переграти» сценарій? Як це допомагає змиритися з минулим, а не втекти від нього?
Звернення до минулого досвіду – це спосіб повернути собі владу над тим, що колись завдало болю. Ми не переписуємо історію, але ми переосмислюємо її та змінюємо сприйняття на рівні нервової системи. Коли людина в стані гіпнозу повертається до моменту болю, її психіка отримує шанс завершити незавершене: інтегрувати емоції, відновити кордони, змінити внутрішній погляд на подію. Мета – не переписати саму історію, а переосмислити та змінити реакцію нервової системи на ситуацію. Біль перестає бути незавершеним, і людина звільняється від впливу його влади. Це і є прийняття: не забуття, а звільнення, після якого минуле більше не керує теперішнім.
Анна Лазарова поєднує академічні та глибинні методи, науковий підхід і роботу з несвідомим. Її практика доводить, що внутрішні зміни можуть відбуватися швидко, якщо грамотно працювати одночасно з логікою та підсвідомими програмами. У її роботі немає випадкових елементів – кожна техніка та кожен крок вбудовані в систему, мета якої повернути людині здатність жити повноцінно, усвідомлено і вільно.
