Олена Богаченко – засновниця приватної школи нового формату, ініціаторка Руху приватних шкіл України, педагогиня з 18-річним досвідом, експертка з проєктної діяльності та інклюзивної освіти. Жінка, яка створює середовище, де знання мають сенс, а дитина – голос.Її називають лідеркою з великим серцем і це не метафора, а стиль життя. Олена поєднала педагогіку, менеджмент і людяність у єдину філософію: школа має не просто навчати, а відкривати дитині світ і її власний потенціал. За роки роботи вона створила простір, де кожен учень відчуває себе важливим, кожен вчитель – почутим, а кожна ідея – можливою. У її школі діти вчаться не заради оцінок, а заради відкриттів. Саме Олена стала голосом і рушійною силою спільноти приватних освітян, об’єднавши керівників шкіл з усієї країни в єдиний рух, що формує культуру «живої освіти». Вона говорить про інклюзивність, довіру, партнерство та проєктну діяльність так, ніби це не методики, а спосіб бачити дитину. І саме так в освіту повертається найголовніше – сенс!
instagram.com/smart_school_private
instagram.com/lesya_bogachenko
Олено, вас часто називають лідеркою з великим серцем! Як ви самі відчуваєте свою місію у світі освіти?
Знаєте, для мене лідерство ніколи не було про вершину чи статус. Це завжди про людей. Про здатність підняти іншого, підтримати, надихнути, почути. Часто думаю, що ж таке «велике серце лідера», і щоразу приходжу до одного: це уміння створювати простір, у якому кожен відчуває свою цінність. У сфері освіти це особливо важливо. Велике серце – це про співчуття, про чуйність до переживань дитини чи вчителя, про той момент, коли ти не просто слухаєш, а справді чуєш. Це про натхнення, коли ти здатен запалити в інших бажання розвиватися, пробувати нове, відкривати себе. Для мене принциповою є інклюзивність: я створюю середовище, де кожна дитина, незалежно від здібностей, бекграунду чи фінансових можливостей родини – відчуває себе прийнятою, важливою і потрібною. Бо школа має бути місцем, де дитині добре бути собою. Так само важлива відповідальність. Я вірю: лідер має нести чесність у кожне рішення, бути прикладом, брати відповідальність за процес і за людей, які поруч. І, звісно, співпраця та візія. Освіта – це командна справа. Тут неможливо рухатися наодинці, важливо залучати інших до творення рішень, до мрій і до розвитку. Мати бачення майбутнього і вести за собою – не наказами, а натхненням. Ось так я відчуваю свою місію. Бути лідером, який не стоїть попереду, а йде поруч, бути людиною, яка запалює серця: і дітей, і дорослих.
Що стало точкою, з якої почалося ваше прагнення створювати не просто школу, а середовище, де дитина відчуває сенс у навчанні?
Точкою, з якої все почалося, стала проста, але глибока думка: дітям потрібно не лише знати, що вони вчать, а відчувати, навіщо. Займаючись з дітьми різного віку я бачила, як часто у звичайній школі гасне цікавість, та сама іскра, з якою дитина колись приходить у перший клас. Хотілося створити місце, де ця іскра не згасає, а розгорається у справжнє бажання пізнавати світ, розуміти себе й відчувати радість від кожного відкриття. Школа з якої не має бажання йти додому, місце куди хочеться повертатись знов і знов, місце де тебе чекають, допомагають, слухають не зважаючи на твій колір шкіри, фінансове становище твоїх батьків і сьогоднішній настрій. Саме з цього бажання – дати дітям простір, у якому вони відчувають сенс, підтримку і любов до навчання і почалася наша історія.
Ви – ініціаторка руху приватних шкіл України. Що вас надихнуло об’єднувати людей довкола цієї ідеї?
Мене завжди надихали люди, які створюють школи не з амбіції, а з любові: до дітей, до розвитку, до майбутнього. У кожного з нас був свій шлях, свої виклики, свої мрії. І я побачила, як багато спільного нас об’єднує: віра в те, що освіта може бути живою, людяною, справжньою. Саме це і стало поштовхом – бажання з’єднати однодумців, щоб ми не йшли кожен окремо своїм шляхом, а підтримували одне одного, ділилися досвідом, разом творили культуру нової української школи. Разом створили розумну націю! Для мене цей рух – про спільність, довіру і силу єдності. Бо лише разом ми можемо зробити освіту тим середовищем, у якому дитина, вчитель і батьки відчувають сенс і натхнення.
Ви говорите про «навчання з сенсом». Як зрозуміти, що дитина дійсно навчається не заради оцінки, а через інтерес і внутрішній рух?
«Навчання з сенсом» помітне одразу по очах дитини. Коли вона ставить запитання не тому, що «треба», а тому що їй цікаво, коли хоче спробувати, дослідити, знайти свою відповідь. Це не про ідеальні результати чи високі бали, це про внутрішній рух, коли дитина сама шукає знання, бо відчуває у цьому радість і значення. Ми бачимо, що дитина навчається з сенсом тоді, коли вона може пояснити не лише що вона зробила, а навіщо це важливо для неї. Саме з таких моментів і виростає справжня любов до навчання.
Проєктна діяльність – головна тема вашого виступу. Як вона змінює ставлення дітей до навчання?
Проєктна діяльність – це не просто сучасний метод навчання, а спосіб зробити освіту живою, практичною і змістовною. Коли дитина працює над проєктом, вона не просто запам’ятовує матеріал, вона застосовує знання на практиці, бачить, навіщо це потрібно в реальному житті. Коли дитина створює власний проєкт – це вже не просто «урок». Це пригода! У проєктах діти мислять, творять, шукають, сперечаються, помиляються і саме так вони по-справжньому вчаться. Учитель у цьому процесі не «контролер», а провідник, який іде поруч, підтримує, допомагає знайти шлях. Проєктна діяльність змінює не лише навчання, вона змінює самих дітей. Вони стають активними, сміливими, відповідальними, і головне – починають любити вчитися.
Олено, можете навести приклад шкільного проєкту, який, на вашу думку, став справжнім двигуном змін?
Найкращий проєкт? Їх дуже багато, але один з найулюбленіших це «Ніч у Музеї». Учні отримали завдання створити власну виставку – «музей», присвячений одній із світових культур або епох. Кожна команда обрала тему: «Музей Лувру», «Музей Ван Гога», «Музей Далі», «Музей Пікасо». Вони досліджували історію, створювали макети експонатів, костюми екскурсоводів, а потім перетворили школу на справжній музейний простір. Учитель був поруч, але не як лектор, а як натхненник і координатор. Допомагав з інформацією, презентаціями, сценографією. Результати були вражаючі: діти «оживили» знання (географію, історію, мистецтво і тд.), вони відчули гордість за свою працю, батьки відвідали «музейний день», і школа перетворилася на місце натхнення. Після цього проєкту діти казали: «Ми не просто дізналися про музеї, ми самі створили свій!»
Якими ви бачите вчителів майбутнього? Хто вони - це фахівці, натхненники чи, можливо, співтворці?
Вчителі майбутнього – це не просто фахівці, які передають знання. Це натхненники, наставники і співтворці, що допомагають дітям відкривати себе й світ. Вони не стоять «перед класом», а йдуть поруч із дитиною, вони не дають готових відповідей, а ставлять запитання, які спонукають думати, шукати, пробувати. Учитель майбутнього – це творець середовища, де дитина відчуває себе впевнено, де помилка – не поразка, а крок до відкриття!
Ви часто називаєте свій колектив родиною. У чому секрет створення атмосфери довіри та взаємопідтримки у великій команді?
Так, я справді називаю свій колектив родиною (посміхається) і це не метафора, а атмосфера, яку ми щодня створюємо. Для мене школа – це не про стіни, а про людей, які вміють чути одне одного, підтримувати й радіти спільним перемогам. Секрет простий: щирість, відкритість і довіра. Ми визнаємо помилки, ділимося труднощами, святкуємо успіхи разом. Тут кожен важливий, і кожен знає: якщо щось не вдасться, поруч буде не просто колега, а друг. Саме тому в школі завжди відчувається тепло і справжнє «домашнє» середовище, і це те, що допомагає дітям рости впевненими й натхненними.
Що для вас означає бути керівником із серцем? Як поєднати вимогливість і людяність?
Для мене бути керівником із серцем — це не просто організовувати процеси чи контролювати результати. Це чути людей, бачити їхні потреби, підтримувати їх у складних ситуаціях і радіти їхнім успіхам. Поєднати вимогливість і людяність можна лише тоді, коли твої правила й очікування продумані та справедливі, а підхід до людей – щирий і людяний. Важливо показувати приклад: вимагати високого рівня від команди, але одночасно підтримувати її, надихати та цінувати зусилля кожного. Керівник із серцем не лише ставить цілі, а й допомагає людям рости разом із ними.
Олено, ви говорите про школу як про живий організм, що дихає разом із містом. Що вас саму надихає щодня продовжувати рух уперед?
Мене надихає саме життя моєї школи: її рух, її енергія, її люди. Кожен день тут відбуваються маленькі чудеса: дитячі відкриття, нові ідеї, несподівані проєкти, щирі посмішки. Коли бачиш, як дитина горить від захоплення, як колеги підтримують одне одного, як школа «дихає» разом із містом, хочеться рухатися вперед. Мене надихає вплив нашої праці на життя людей, коли проєкт змінює школу, коли школа надихає дітей, а вони потім надихають батьків і громаду. І навіть у складні дні я згадую: кожна ідея, кожне слово підтримки, кожен маленький крок у навчанні – це насіння змін, яке росте і дає плоди. Бо для мене школа – це живий організм, який росте, розвивається і надихає всіх, хто з ним поруч. І саме це робить роботу сенсовною і дає силу щодня рухатися вперед. За 18 років створення ідеального простору для дітей я розумію одне, що у навчанні, у роботі, у житті найважливіше, щоб поруч була щира, підтримуюча людина. Дитині потрібен наставник, який надихне. Вчителю – колега, який підтримає. Керівнику – команда, яка довіряє, бо без людей немає розвитку, натхнення і справжнього результату. Саме взаємність і підтримка роблять будь-яку справу значущою і справжньою. Тому ми не просто даємо дітям високий рівень освіти ми «Запалюємо серця, щоб бачити справжніх людей серед людей». Кожне серце, яке загоряється допитливістю і натхненням, стає світлом для тих, хто ділиться добром, цінностями і готовий творити разом. Саме це робить навчання не просто знанням, а справжнім життям, повним довіри, підтримки і натхнення!
