Марина Білошицька – пекар-кондитер, засновниця авторської міні-пекарні Mini Lu Bakery, підприємниця, яка створила власний бізнес з нуля в еміграції. Колишня філологиня та мовний коуч, яка після переїзду до іншої країни не просто змінила професію, а повністю перезібрала себе. Сьогодні Марина не лише майстриня авторської випічки, а й експертка, яка навчає й надихає жінок перетворювати хобі на справу життя. Вона будує бізнес власними руками й щодня доводить: еміграція може стати не кінцем, а точкою росту! В інтерв’ю для журналу GOSSIP: чесно про шлях до власної справи та нове розуміння жіночої реалізації.
instagram.com/marina.biloshytska
Наразі ви проживаєте в США, але це вже ваша друга еміграція, де ви почали нове життя. Чи був момент, коли хотілося здатися й повернутися до «безпечного минулого»?
Повернутися назад я ніколи серйозно не розглядала, але були моменти, коли хотілося здатися. Це були складні періоди виживання в еміграції: втрата роботи, повна невизначеність завтрашнього дня, новий статус і відповідальність. В еміграції я двічі стала мамою, і разом із цим зросла відповідальність за кожне рішення, кожен крок і кожну помилку в новій країні. А ще мене підтримувало внутрішнє знання, що я вмію створювати і саме це вміння може стати моєю новою професійною мовою! Перші місяці після переїзду в США були схожі на життя в режимі постійної внутрішньої перебудови, коли ти ніби все ще «та сама», але опори й правила гри навколо вже інші. Невідомість давила, ти не розумієш, за що хапатися, і водночас відчуваєш відповідальність не лише за себе. У новій країні твій попередній досвід не зникає, але наче потребує перекладу на іншу систему координат. Ідентичність довелося збирати заново, але я чітко розуміла, що я маю все взяти в свої руки та спробувати реалізувати свій потенціал!
Марино, ви були викладачем, мали стабільну професію й зрозумілий шлях. Що стало тим переломним моментом, коли ви дозволили собі радикально змінити напрям життя?
Переломний момент настав не через різку втрату любові до викладання англійської, а через чесне усвідомлення, що мій ресурс почав закінчуватися в тому форматі, який вимагав від мене надто емоційної віддачі. Тоді з’явилося питання не «чим я хочу займатися», а «де я можу відчувати життя, силу й сенс, а не лише обов’язок». Випічка стала відповіддю, бо там я теж працюю з людьми, але через тепло, смак, традиції й конкретний результат, який можна відчути руками.
Поділіться, а як взагалі прийшла ідея займатися випічкою та кондитерським мистецтвом?
У мене завжди була природна тяга готувати, і в цьому є багато сімейного коріння (посміхається), мій тато готує неймовірно смачно, і я з дитинства бачила, що їжа може бути формою любові. Пізніше, вже в еміграції, випічка стала для мене способом «нести з собою дім» у нові знайомства, у дружбу, у нові спільноти. Перший сильний поштовх стався, коли я ризикнула запропонувати випікати паски через спільноту, маючи дуже прості ресурси, і раптом побачила справжній попит. Тоді я відчула: це те, що людям потрібно і те, що в мене виходить створювати з характером і сенсом!
Ви створювали пекарню «Mini Lu Bakery» без команди, беручи на себе всі процеси. Як цей досвід сформував характер бренду і ваше бачення як власниці?
«Mini Lu Bakery» починалась з домашньої кухні, у період, коли я шукала не лише нову справу, а й опору в новій країні. Випічка стала способом створювати відчуття дому і з перших замовлень для мене було важливо створювати не просто випічку, а смак, за яким хочеться повертатися, і відчуття, яке залишається в пам’яті. Ми родинна пекарня з особистим сенсом: назва поєднує ім’я мого старшого сина Луки та його вік у момент створення. Мені хотілося передати через випічку цінності нашої родини: домашні традиції, смачну їжу, дім, повний друзів і маму, яка створює тепло та смак для родини й дитячої пам’яті. Саме ці сенси й сформували характер бренду та відчуття турботи, за яким люди повертаються.
У вашій випічці багато сенсу «маминих і бабусиних рук». Що для вас означає цей образ?
У цьому образі є сила: коли ти приходиш у нове життя, саме традиції й смак рідного стають емоційною опорою. Я хочу, щоб мої десерти та випічка були не просто солодкими, а знаком турботи, таким, який відчувається навіть без зайвих слів. Тому основа мого бізнесу – не лише рецепти, а атмосфера, яку вони створюють навколо людини.
Минулого року ви провели перші майстер-класи з випічки і цей досвід відкрив для вас новий напрям. Що ви побачили в жінках, які приходили до вас, і чому вирішили розвивати цю ідею далі?
Я побачила, що жінки приходять не лише за технікою, хоча навички, звісно, важливі. Багато хто шукає відчуття «у мене вийшло», шукає простір, де не треба доводити свою цінність, а можна просто творити й бути серед своїх! Для когось це було повернення до себе після переїзду, для когось – спосіб знайти нові знайомства й підтримку, а для когось – перший крок до власної справи. Саме тому я захотіла розвивати цей напрям, бо він про жінок і про опору, а не лише про рецепти.
Марино, ви говорите не просто про навчання випічці, а про простір для жінок в еміграції, де можна знайти підтримку, нові знайомства і навички. Що для вас у цьому форматі є найціннішим?
Найцінніше – відчуття спільності, коли людина перестає бути сам-на-сам зі своєю еміграцією, страхами й втомою. Я бачу, як змінюється атмосфера, коли жінки дозволяють собі видихнути, посміятися, щось зробити руками і відчути результат тут же, в моменті. У цьому форматі народжується міцна підтримка, яка не потребує пафосу, вона відчувається через контакт і прості дії. І мені важливо показати, що нове життя можна будувати не лише через боротьбу, а й через тепло, дружбу та маленькі кроки.
А розкажіть про ідею створення збірки українських рецептів з історіями жінок: чому для вас важливо зберегти не лише рецепти, а й памʼять, емоції, родинні асоціації?
Рецепти самі по собі – це інструкція, але без історій вони не зберігають головного: того, чому саме ця страва стала «своєю». Мені хочеться зафіксувати пам’ять про наші родинні смаки так, щоб вона жила далі: у нових поколіннях, у різних країнах, сім’ях. У кожної жінки є своя маленька кулінарна легенда, і вона часто пов’язана з любов’ю, втратами, переїздами, початками, тобто з реальним життям. Тому ця збірка для мене – про збереження внутрішнього дому, збірка, яку можна передавати наступним поколінням!
Ви плануєте у 2026 році запуск власної авторської програми ! Яку головну ідею ви хочете передати жінкам через цей проєкт?
Головна ідея – показати, що старт можливий без ідеальних умов, якщо є бажання, системність і готовність діяти крок за кроком. Я хочу, щоб жінки побачили на моєму прикладі: почати можна з домашньої кухні й простих інструментів, але з дорослим підходом до якості, відповідальності та сервісу. Мені важливо дати не лише рецепти, а й мислення, як створювати продукт, як відчувати свою цінність, як комунікувати, як не зупинятися після першого страху. І ще я хочу передати дуже людське послання: еміграція або різкі зміни – це не кінець історії, а шанс написати нову, сильнішу версію себе!
