Оксана Клюйко – майстриня короваїв, засновниця «OK Bakery», популяризаторка української хлібної традиції в США та культурна амбасадорка України в Америці. Уже багато років вона говорить зі світом мовою, зрозумілою без перекладу – мовою хліба, символів і глибокого сенсу, закладеного у кожному короваї. Еміграція до США не стала для неї втратою коріння, навпаки, вона перетворилася на точку глибшого усвідомлення власної ідентичності та місії: нести український культурний код у світ через коровай – сакральний символ родинності, пам’яті й національної тяглості!
instagram.com/tortkaravayoksana___
Оксано, сьогодні вас знають як майстриню короваїв і амбасадорку української хлібної культури в США. Розкажіть, а з чого починався ваш шлях?
Як і в більшості життєвих історій, усе починалося зовсім не з гучних планів і точно не з думки, що колись мене знатимуть по Україні чи за її межами. Майже 20 років мого життя були пов’язані з митницею – пунктом пропуску між Україною та Білоруссю, де я жила у ритмі «доба через три» і навіть не припускала, що колись мене так захопить випічка (посміхається). Приблизно з 2012 року, ще працюючи, я почала їздити на навчання, майстер-класи, на практики і поступово хобі стало справою, якій почали довіряти інші. А коровай прийшов у моє життя трохи пізніше, але коли прийшов – став не просто роботою, а тим, що об’єднало все: мій характер, моє коріння і внутрішнє відчуття сенсу!
Ви маєте досвід роботи на митниці – сфері, далекій від кондитерського мистецтва. Як ця професія сформувала вас як людину?
Митниця, хоч і здається далекою від творчості, насправді навчила мене тому, без чого неможливо бути відповідальною майстринею: дисципліні, уважності до деталей, витримці й умінню тримати себе в руках у будь-якій ситуації, навіть коли навколо хаос. Коли ти багато років працюєш на кордоні, дуже швидко починаєш розуміти ціну часу та важливість порядку. Ці якості органічно перейшли в мою теперішню справу, адже коровай – це теж про точність, планування і вміння не панікувати, якщо щось іде не за планом. І, мабуть, найголовніше – митниця дала мені сильний людський досвід: ти щодня бачиш різні характери, долі і з часом вчишся читати людей за поведінкою, інтонацією та реакцією. Це дуже допомагає мені й сьогодні, бо я працюю з людьми у їхні найважливіші моменти!
Чи завжди відчували особливу внутрішню прив’язаність до українського?
Так, ця прив’язаність була в мені завжди, навіть якщо я тоді не називала її місією. Я виросла в середовищі, де традиція була способом життя: я бачила, як печуть паски, як жінки збираються пекти короваї, як у кожному русі є сенс і шана. Навіть працюючи на митниці, я відчувала, що українське – це про внутрішню опору, яку важливо берегти з любові й відповідальності. А коли я почала займатися кондитеркою, зрозуміла: мене тягне не просто до краси, а до культури, символів і сенсів. І коли коровай увійшов у моє життя, я раптом зрозуміла: я хочу не просто робити гарно, я хочу робити так, щоб у цьому «гарно» було українське серце, яке передається далі.
Оксано, наразі ви проживаєте в США. Поділіться, як ви проживали рішення переїхати до Америки?
Я не з тих, хто прикрашає еміграцію романтикою: для мене це було рішення, прийняте під тиском реальності, коли почалося повномасштабне вторгнення і ми, живучи поруч із кордоном, дуже швидко відчули, наскільки крихкою може бути безпека. Життя буквально за одну ніч змінило маршрут: плани, поїздки, робота – усе обірвалося і я важко проживала це, бо еміграція завжди про втрату звичного і про запитання «хто я тут». Але саме тоді я зрозуміла, що моє коріння не в географії, а в мені, і що я маю продовжувати свою справу вже тут. Так еміграція стала для мене не точкою втрати, а точкою глибшого усвідомлення, ким я є і навіщо це роблю.
А яким був той момент, коли ви зрозуміли: саме коровай – це не просто випічка, а ваша особиста місія за кордоном?
Мій внутрішній перелом стався тоді, коли я побачила, що люди сприймають коровай не як продукт, а як подію і символ, який викликає повагу навіть у тих, хто не жив у цій традиції. В Америці мені почали надсилати відео з весіль, де ведучі спеціально пояснювали гостям, що таке коровай і чому він важливий; я бачила, з яким трепетом до нього ставляться. Коли люди почали питати про значення символів – пташок, колосся, винограду, круглої форми, я відчула, що через коровай можу говорити зі світом про Україну мовою живої культури, а не лозунгів.
Для українців коровай – це не десерт, а сакральний символ. Як би ви пояснили американцям і світові, що таке коровай у контексті української культури?
Я завжди кажу, що коровай – це не про солодке і не просто про хліб, а про зміст і благословення, бо він супроводжує людину в найважливіших моментах життя. У нашій культурі коровай – це знак поваги до шлюбу, до родини, до тяглості поколінь і тому він ніколи не був «звичайною випічкою», яку можна зробити абияк, він завжди вимагав настрою, чистих думок, обрядовості, а головне – внутрішньої шани до хліба як до цінності. Коли американці питають, чому в короваї стільки деталей, я пояснюю, що кожен елемент має значення! І я завжди додаю: для нас хліб має особливу вагу ще й через нашу трагічну історію, через пам’ять про Голодомор, тому навіть до маленького шматочка хліба українці ставляться не як до «їжі», а як до чогось, що треба берегти й шанувати.
Чи відчуваєте ви, що сьогодні через свою роботу фактично займаєтеся культурною дипломатією в США?
Так, я відчуваю це дуже чітко! Коли люди починають розпитувати про символи й уперше відкривають для себе Україну як окрему культуру з власними традиціями, я розумію: я роблю те саме, що дипломати, тільки через ремесло і мову хліба. Особливо гостро я відчуваю це на благодійних подіях. Мій найдорожчий коровай був проданий на за 2100 доларів і всі кошти пішли у фонд «PROTEZ» для поранених бійців на протези. Інші короваї продавалися за 2000 та 1500 доларів, а зібрані гроші були передані у фонд «Країна добра» для дітей, постраждалих від війни. У світі були випадки, коли хліб продавали за високу ціну, наприклад, в Італії інкрустований золотом хліб коштував близько 1500 євро. Але мій український коровай – без золота і діамантів вартує у США такі суми лише завдяки сенсу, який він несе, і тому, що ці кошти рятують життя. Для мене це і є культурна дипломатія в дії!
Оксано, наразі ви навчаєте та передаєте знання. Для вас це більше про ремесло чи про формування нових носіїв української традиції?
Для мене навчання передусім про формування носіїв традиції, хоча без ремесла тут, звісно, нікуди, бо традиція тримається на техніці. Я довго не планувала навчати, бо сама їздила вчитися й просто інтегрувала різні техніки у свої короваї, але з часом люди почали просити мене передати цей досвід. У 2017 році я почала проводити майстер-класи в різних містах України, згодом перейшла в онлайн, і сьогодні з гордістю можу сказати, що мої учениці мають вже своїх учениць, а коровай печуть уже не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Для мене важливо не просто передати техніку, а зберегти сенс, щоб коровай залишався короваєм, а не просто красивим хлібом без культурного значення!
