Авторка інтерв'ю Аліна Фартушна
Марія Харахаш – екстраординарна культурна продюсерка міжнарожного рівня, засновниця та керівниця проєкту Ukrainian Films USA, яка фактично створила інфраструктуру системної присутності українського кінематографа у США. Її діяльність не має прямих аналогів: Марія не просто організовує покази, а вибудовує сталу модель інтеграції національного кіно в американський культурний ринок. З 2019 року вона формує новий формат культурної дипломатії через кіно, забезпечуючи вихід українських фільмів на екрани провідних американських кінотеатрів, включно з великими мережами. Марія створює довготривалу систему дистрибуції, професійного просування та роботи з різними аудиторіями, а її проєкти інтегруються в дипломатичні та культурні програми високого рівня, формуючи нову модель міжнародного культурного представництва. У професійному середовищі її діяльність розглядається як унікальний приклад індивідуального внеску, що має значний вплив на розвиток українсько-американської культурної взаємодії. Марія Харахаш є членкинею міжнародних асоціацій і однією з небагатьох фахівців, які поєднують продюсерську експертизу, стратегічне бачення ринку США та глибоке розуміння культурної дипломатії, створюючи прецедент нової моделі присутності українського кіно за кордоном.
Маріє, сьогодні вас знають як людину, яка представляє українське кіно в США. А з чого все почалося особисто для вас?
Для мене все почалося з внутрішнього бажання – бажання бачити українське кіно тут, у США. І з дуже конкретного питання: чому досі його майже немає в тому масштабі, в якому воно може й повинно бути? У 2019 році я дуже чітко це усвідомила. В американських кінотеатрах регулярно були представлені фільми з різних країн світу, але українського кіно там майже не існувало як сталого явища. Саме тоді я прийняла для себе рішення допомагати проявлятись українському кінематографу тут і зробити його системною частиною міжнародного культурного діалогу.
Розкажіть, а як народився проєкт Ukrainian Films USA? Якою була ідея на старті і як вона трансформувалася з часом?
Проєкт Ukrainian Films USA народився як практична відповідь на моє тодішнє рішення. На початку це були дуже вибіркові покази переважно в невеликих, незалежних кінотеатрах і приватних просторах. З часом ініціатива почала трансформуватися в системний і помітний проєкт: із регулярними показами, співпрацею з великими американськими кінотеатральними мережами, такими як Cinemark, Landmark та іншими, а також з представленням українського кіно в межах дипломатичних і культурних ініціатив високого рівня, зокрема за участі Першої леді України Олени Зеленської. Сьогодні Ukrainian Films USA – це вже не окрема ініціатива, а довгостроковий проєкт із чітким фокусом на сталу присутність українського кіно в США, як у культурному, так і в суспільному просторі.
Маріє, ви працюєте з різними аудиторіями: від української діаспори до американського глядача. Наскільки по-різному вони сприймають українське кіно?
Для української діаспори, особливо після початку війни, кіно стало простором емоційної підтримки й зв’язку з домом. Американський глядач сприймає українське кіно інакше – для нього це передусім відкриття нової культури, історій та нового погляду на світ. Через кіно вони починають бачити Україну не як абстрактну країну з заголовків, а як живий простір людських доль. Моя задача – працювати так, щоб обидві аудиторії зустрічалися з фільмами у повазі до свого досвіду. Для українців – це про підтримку, для американців – про емпатію й розуміння. І коли після показу ці дві аудиторії залишаються в залі для розмови, я розумію, що кіно справді виконало свою роботу. Саме тому кіно стало для мене не просто формою мистецтва, а способом діалогу. Через кіно я можу говорити про Україну мовою людського досвіду і для мене це принципово важливо, особливо коли йдеться про Україну – країну, яку часто намагаються пояснити, але яку насправді потрібно відчути.
Один із найгучніших ваших проєктів – це показ фільму Антона Птушкіна «Антарктида». Як виникла ідея привезти саме цей фільм до США?
Ми загалом працюємо з найважливішими та найочікуванішими новинками українського кіно й постійно тримаємо живий контакт із глядачами в США, тому добре відчуваємо, які історії для них є особливо значущими. З фільмом «Антарктида» це було очевидно: ще задовго до прем’єри ми бачили високий інтерес і очікування не лише з боку української спільноти, а й міжнародної аудиторії. У цей самий період команда Антона Птушкіна звернулася до нас із пропозицією співпраці, зважаючи на наш досвід роботи в США, щоб разом організувати благодійні покази фільму за участі самого Антона. Проєкт мав великий успіх, квитки розкуповувалися буквально за лічені години після старту продажів!
З якими труднощами вам довелося зіткнутися під час організації показів «Антарктиди» в Америці?
Найбільшим викликом під час організації показів «Антарктиди» був час. У Антона був щільний міжнародний тур і для приїзду до США існувало лише дуже обмежене вікно – один тиждень. При цьому до старту цього тижня в нас було близько 2-х місяців, що для організації повноцінного благодійного туру за участі режисера – надзвичайно стислий термін. Ситуацію ускладнювало й те, що цей період припадав на вихід кількох гучних голлівудських премʼєр. Знайти вільні часові слоти в кінотеатрах у цей час, а тим більше вибудувати їх так, щоб логістика між містами була реальною й зручною для туру – здавалося майже неможливим завданням. Те, що тур усе ж відбувся, стало можливим завдяки нашому попередньому досвіду роботи в США та теплим партнерським відносинам з кінотеатральними мережами, які нас підтримали. У деяких випадках кінотеатри навіть коригували свої розклади, віддаючи пріоритет нашим показам!
А який момент, навпаки, став для вас особисто найбільш зворушливим?
Цей тур загалом став для мене дуже зворушливим досвідом. Працювати з Антон Птушкіним було для мене справжнім задоволенням – це надзвичайно талановита, відкрита й чесна людина і мої очікування від цієї співпраці були не просто виправдані, вони були приємно перевершені. Був один момент, який я особливо запам’ятала. Ми їхали вранці в таксі з Чикаго до аеропорту – попереду був переліт у Детройт, а вже за кілька годин після прильоту мав відбутися наступний показ. І раптом я зрозуміла, що не бачу своєї сумки з документами. Реакція Антона мене справді вразила – спокій, підтримка й абсолютна віра в те, що ситуація вирішиться. Він був поруч не лише як ключова фігура туру, а як людина, яка вміє тримати простір у складний момент. У підсумку сумка знайшлася, вона просто випадково опинилася у валізі, але саме ця ситуація дуже багато для мене відкрила – в такі моменти розумієш, що справжня цінність проєктів далеко не лише в результатах, а й у людських стосунках, які народжуються в процесі. І цей тур для мене був саме про це!
А які проєкти зараз для вас у фокусі в Ukrainian Films USA?
Для мене сьогодні найважливіше те, що Ukrainian Films USA вже працює як довгострокова система, а не серія окремих подій. Я особисто планую діяльність проєкту майже на рік наперед, визначаю стратегічні пріоритети й напрямки розвитку, а далі разом з командою формуємо детальний календар показів, укладаємо контракти, бронюємо кінотеатри, закладаємо фінансову відповідальність ще далеко до виходу фільмів. Українське кіно зараз активно розвивається, виходить багато сильних і значущих картин, і мій фокус – забезпечити їм сталу, успішну й безперервну присутність у США, водночас розширюючи географію показів, масштаб проєктів і зацікавленість аудиторії, працюючи одночасно для української спільноти в США й для міжнародної аудиторії, яка через кіно відкриває для себе Україну як сучасну, глибоку й живу культуру.
